Виклики кібербулінгу: чи долають проблему в школах? (Частина І)
Що думають учні та вчителі про обмеження часу в онлайні, батьківський контроль та користування гаджетами на уроках?
Як реагують вчителі на кібербулінг в школі? Кому довірять свою проблему діти у ситуаціях онлайн-цькувань, та чому батькам важливо йти в ногу з часом та бути впевненими користувачами інтернету?
Щоб дізнатися відповіді на ці запитання та зрозуміти, чи вдається у шкільному середовищі успішно долати виклики онлайн-загроз, ми провели опитування серед вчителів та учнів середніх і старших класів Києва.
Ми дізналися, що у школах частіше розповідають про булінг, а про кібербулінг говорять менше, або уже тоді, коли щось сталося. Хоча реалії цифрового середовища диктують протилежне: діти мали б отримувати ґрунтовніші знання про онлайн-загрози та інструменти, як захистити себе. До речі, вчителі зізнавалися, що їм теж бракує таких знань.
Ділимося з вами результатами цього опитування, яке також представлене у дослідженні "Попередження та протидія кібербулінгу в дитячому середовищі України".
ПІДЛІТКИ І БАТЬКІВСЬКИЙ КОНТРОЛЬ
У сучасному світі існує безліч додатків для батьківського контролю цифрового життя дітей. Такі додатки допомагають контролювати кількість часу, який дитина витрачає, скажімо, на ігри та соцмережі, а також дозволяє блокувати небезпечний контент.
Опитані учні старшої школи більше пов'язують батьківський контроль з автоматичним фільтруванням контенту, попередженням доступу до матеріалів, що містять насильство чи можуть впливати на їхню психіку, ніж з рішенням батьків вплинути на їхній час у мережі. Хоча учні наголошують, що будь-яке втручання батьків у цифрове життя дітей не сприятиме довірливим стосункам. Таку думку поділяє й частина учнів середніх класів.
"Просто якщо це будуть вирішувати батьки, мені здається, що стосунки між батьками та дітьми будуть погіршуватись. Як це у когось є соцмережі, а в мене немає, бо мені мама не дозволила, а йому дозволила", - зауважує учениця 7-го класу.
Частина опитаних підлітків погоджується, що батьківський контроль все ж потрібен, бо батьки відповідальні за дітей певного віку. Також додаток корисний, бо завдяки йому можна менше часу проводити зі смартфоном.
"У мене є цей контроль. Я вдень можу користуватись (смартфоном. - Ред.) три години. Знаєте, коли мені його встановили, я була дуже зла. А тепер я розумію, що не сиджу так часто в телефоні", - каже учасниця середніх класів.
ПІДЛІТКИ І ЗАБОРОНА ҐАДЖЕТІВ В ШКОЛІ
Не надто прихильно ставляться підлітки до обмеження користуванням мобільними телефонами чи іншими ґаджетами під час уроків. Досвід таких обмежень є в учнів середніх класів, і частина учасників фокус-групи каже, що потрібно шукати компроміси в цих питаннях. Деякі учасниці старшої групи згадали хіба контрольні, під час яких телефони забирались, але загалом таким обмеженням учні намагаються опиратись.
А от ідею використання ґаджетів з навчальною метою під час уроків діти зустрічають "на ура".
"На мою думку, краще було б інтегрувати діджиталізацію в освітній процес, бо це джерело інформації", - каже десятикласник.
Жоден з респондентів не згадав ситуацій, коли учнів залучали до прийняття рішень, що їх стосуються. В тому числі й у питанні обмеження використання ґаджетів. Якщо ці рішення ухвалювалися, вони приймалися вчителями та батьками.
Разом з тим, діти вважають, що мають бути залучені до вироблення цих рішень включно з політиками національного рівня. Найбільш прийнятною формою консультацій старшокласники вважають опитування. При чому радять, щоб проводилися вони анонімно.
КІБЕРБУЛІГ І ШКОЛА
Про випадки кібербулінгу відомо третині опитаних старшокласників та половині учнів середніх класів. Безпосередньо з опитаними дітьми складних ситуацій не траплялося. Також діти розповідають про певні заходи в школах для попередження кібербулінгу.
"Інколи можуть бути якісь виховні години. Нам пояснюють, як з цим можна боротись. Їх проводить класний керівник. Якщо певна ситуація трапляється на якомусь уроці, то долучається і той вчитель", - каже дев'ятикласниця.
Діти погоджуються, що щодо традиційного булінгу заходів справді проводиться більше, а от щодо загроз в інтернеті, то таких заходів недостатньо або проводяться вони тоді, коли вже щось трапилося. Більше того, велика частина опитаної групи дітей звертають увагу, що вчителі повідомляють інформацію щодо кібербулінгу, чи якщо щось трапилось, у батьківські спільноти, а вже учні дізнаються останніми - від батьків.
Просвітницькі заходи проводять і поліцейські та фахівці кіберполіції. Дивно те, що окремі заходи щодо попередження кіберзагроз позашкільними фахівцями проводяться не для всіх учнів. Діти розповідали, що участь у таких заходах пропонується відмінникам чи активним учням.
"Мені останнім часом здається, що про кібербулінг багато говорять, але в тих самих середовищах. Ось у моєму оточенні це вже третій тренінг (йдеться про фокус-групу. - Ред.). Я вже про це багато знаю. А ось дехто з моєї школи знає недостатньо. Тобто, можливо, треба приходити в школу і розказувати про це менш активним дітям", - каже старшокласниця.
Джерелом інформації для дітей залишається інтернет кліпи, програми, блоги і блогери, які на своїх сторінках у соцмережах розказують про хейтинг, тролінг чи інші види кібербулінгу, із якими зіштовхнулися і дають поради, що в такому разі робити. Також діти розповіли, що самі шукають інформацію, якщо на їхні питання не можуть відповісти батьки чи вчителі.
ХТО ПІДСТАВИТЬ ПЛЕЧЕ?
То до кого йти у разі ситуації кібербулінгу? До батьків, учителів, поліції, шкільного психолога? Серед опитаних підлітків ми зустріли різні думки.
"Я вважаю, що насправді більшість розповідає друзям. Тобто для друзів доступ до інформації набагато більший, ніж для батьків чи вчителів. Узагалі, я б сказала, що до вчителів мало інформації доходить. Можливо, через те, що не такий великий контакт", - зауважила старшокласниця.
На жаль, залишається частка підлітків, які взагалі не будуть скаржитись.
"Мені здається, що частіше ні до кого не звертаються. Тримають проблему в собі. Думають, що впораються. Але з часом вони все більше занурюються в проблему, і тоді вважають, що вже пізно звертатися за допомогою. Але, напевно, ніколи не пізно..." - каже старшокласниця.
Дві групи - учні середніх і старших класів - по-різному бачать тих, до кого б звернулися першими. Так, якщо незначна більшість учнів середніх класів звернулась швидше б до батьків, то для старшокласників це були б друзі. До батьків звернулися б першими ті, в кого з батьками складаються довірливі відносини.
Фоторобота "Не вбий". Авторка: Злата Соколовська, учениця Ужгородської спеціалізованої школи №5
А от ті, хто підуть першими до друзів, вважають, що друзі швидше зрозуміють ситуацію, яка стосується більш технічної сторони проблеми, наприклад злам акаунту та наслідки.
Ті, хто не пішов би одразу до батьків, назвали такі причини: недооцінювання батьками ситуації та її наслідків; недостатній рівень обізнаності батьків у питаннях кіберзагроз; тривогу через те, що батьки звинуватять дітей у провокуванні ситуації, що трапилась.
Учасники та учасниці фокус-груп хотіли б, щоб служби підтримки та допомоги були поза школою - телефонні лінії або організації, куди можна було б звернутись у ситуаціях кібербулінгу. Проте важливо, щоб шкільний психолог знав про такі служби.
На жаль, подолання булінгу в школі не завжди вирішується з дотриманням прав дитини. Наступна історія про це:
"Історія була така, що робили меми, різні приколи про учнів. Коли про це дізналися вчителі, хоча до них ніхто не звертався, вони подумали, що це був прямо жорсткий кібербулінг. Покликали всіх батьків, учнів, яких викрили, і вчителі дуже радикально їх принизили. Вони змусили учнів вибачитися і пообіцяли, що на цьому все скінчиться. Але наступного дня учням сказали, що їх або виганяють зі школи, або дзвонять в поліцію. Словом, вони забрали документи і пішли зі школи", - згадує старшокласниця.
ВЧИТЕЛІ І КІБЕРБУЛІНГ
Оскільки школа є основною інституцією, відповідальною за виконання законодавства щодо булінгу, то велика відповідальність за виявлення і боротьбу з булінгом покладена на вчителів.
Ми провели фокус-групу з педагогами шкіл Києва і з'ясували, що після прийняття згаданого закону на них одразу було спрямовано низку освітніх програм.
Як приклад, проєкт за підтримки Литви, в межах якого 20 керівників закладів освіти вивчали досвід цієї країни і апробували його після повернення у свої школи.
У школі ж заходи для дітей переважно проводять поліцейські, шкільний офіцер поліції або представники ювенальної превенції. Учасники опитування стверджують, що це - як заходи запобігання булінгу, так і заходи, ініційовані після певних ситуацій цькування. Питання кібербулінгу почали підніматись під час цих заходів після широкого поширення в інтернеті зйомок знущань. Однак, на думку вчителів, цього недостатньо, оскільки практично відсутні спеціальні уроки чи інші форми занять з дітьми щодо запобігання цькуванню:
"Має бути обов'язковий якийсь урок у кожному класі. Хоча б один на тиждень. Тому що, якщо я його проводжу навіть раз на два тижні, випрошуючи у якогось колеги годинку, це не дає результату. Має бути система", - зауважує соціальна педагогиня.
Фоторобота "Зроби крок: допоможи собі!". Авторка: Домініка Негер, учениця Навчально-виховного комплексу "Загальноосвітня школа І ступеня з угорською мовою навчання - угорськомовна гімназія".
Хоча згодом ці ж фахівці стверджують, що їм, як і психологам, часто бракує знань, як допомогти дітям у ситуації булінгу чи кібербулінгу.
Як і підлітки, вчителі бачать серйозний виклик у замовчуванні дітьми ситуацій кібербулінгу, в які вони потрапляють.
"На мою думку, найбільша проблема в тому, що дитина в такому віці соромиться зізнатись, що проти неї є такий вплив. Зазвичай, кажуть, що дитина звернулась до батьків чи поліції щодо відео. У моєму досвіді у 80% випадків дитина буде це замовчувати. І це може виплисти тільки, якщо якась крайня потреба, чи якщо якась третя особа розкаже, що таке з дитиною відбувається", - каже вчителька.
Хорошою альтернативою вчителі вважають визначену законом процедуру протидії булінгу (цькуванню).
"У випадку, якщо така скарга реєструється, директор приймає рішення про збори координаційної ради, до складу якої входить практичний психолог, соціальний педагог, батьки потерпілої сторони, батьки булера чи булерки. Запрошуються, якщо ситуація патова і виходить з-під контролю, і представники ювенальної превенції. Дорослі люди намагаються обговорити ситуацію і дійти згоди. Після цього приймається рішення, як класифікувати цю подію. Чи це булінг, чи це певні протиправні дії, які вчиняють діти", - каже вчителька.
Якщо ж питання не вдається вирішити, звертаються до ювенальної превенції та соціальних служб.
ВЧИТЕЛІ І КОНТРОЛЬ ЧАСУ В МЕРЕЖІ
Підтримують учителі й батьківський контроль, зокрема в запропонованому фахівцями ювенальної поліції варіанті.
"Вони (батьки. - Ред.) закачали програму, і коли дитина входить у мережу і заходить на будь-який сайт, батькам приходить повідомлення, на який сайт вона заходить, і вони дають чи не дають дозвіл на користування сайтом.
Але тут це зіграло проти нас самих: діти все ж таки використовують ґаджети за призначенням на уроці. Батьки ж думають, що прийшов запит, подивились - ні, не дозволяю, а в нас натомість четверо-п'ятеро дітей не залучені в ту роботу на уроці. І факт такий, що батьки проконтролювати це можуть, а от ми - ні", - розповідає учителька.
На думку вчителів, зменшило б проблему кібербулінгу обмеження або заборона використання ґаджетів у школі.
"Діти 3-го класу створили групу у Viber і почали цькувати одне одного не дуже гарними знімками. З цим до нас прийшла мама. Що ми зробили? Викликали на розмову всіх батьків. Провели бесіди з дітьми. Для батьків дітей у цьому віці усе просто - забрали в них телефони і заборонили [користування]. І в класі тепер узагалі заборонені телефони, діти їх не носять. У початковій школі це набагато легше зробити", - наводить приклад учителька молодших класів.
Незрозуміло, правда, чи припинилося цькування після цього.
З досвіду вчителів, рішення про обмеження/заборону використання ґаджетів приймається класним керівником спільно з батьками під час зборів чи інших зустрічей. А от питання про залучення учнів до прийняття цих рішень учителі залишили відкритим, стверджуючи, що "Діти знають свої права, а от обов'язки - ні".
БУЛІНГ, КІБЕРБУЛІНГ І ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
Загалом опитані вважають, що на школи аж занадто покладено законодавством відповідальність щодо протидії булінгу.
"Я хочу просто навчати дітей. Якщо має місце булінг чи кібербулінг, я просто звертаюсь до поліції чи кіберполіції, і вони хай мають можливість доступу до всього контенту", - зауважує з цього приводу одна з учасниць фокус-груп із учителями.
Опитані вчителі погоджуються, що, через надмірний тягар функцій, вони вимушені менше займатись, власне, навчанням. Додають сюди ще падіння авторитету вчителя через принизливі сюжети в медіа, майже відсутні позитивні приклади. Крім того, вчителі рекомендують, щоб навчання з кібербезпеки та інших питань відповідального батьківства для батьків було обов'язковим.
Фоторобота «Кібербулінг-гнилий плід інтернету!». Авторка Анастасія Маргіта, учениця Ужгородської класичної гімназії.
З поліцією дещо краща комунікація - вчителі згадують як ювенальну превенцію, так і патрульну. Проте ми знаємо про це лише в межах Києва. З соціальними службами, зокрема Службою у справах дітей, співпраця вчителів теж складається по-різному. У більшості випадків вона обмежується зверненнями вчителів до соціальних служб, рідше їх вдається запросити до школи.
І наостанок, фокус-групи серед вчителів показали, що вчителі не достатньо знають про свої права та механізми їх захисту, та права дітей:
"Законодавчо на сьогоднішній день учитель не має майже жодного права: ми не маємо права крикнути на дитину чи навіть підвищити голос. Ми не маємо права її взяти і отак поставити. А відповідає за все вчитель", - каже одна з учительок.
"Учасники (освітнього процесу.- Ред.), але яке право ми маємо? Ми проводимо профілактику. А яке законодавство ми маємо, щоб вплинути на батьків, на дітей?"-, запитує інша респондентка.
У наступному матеріалі ми розглянемо позицію Служби освітнього омбудсмена у питанні попередження та протидії кібербулінгу.
Фокус-групові опитування були проведені серед вчителів та двох груп учнів шкіл Києва. Середньої групи 7 9-й клас (28 учасників та учасниць) та старшої групи 10 11-й клас (21 учасник та учасниця). Опитування проводилося навесні 2020 року.
У матеріалі використані фотороботи переможців конкурсу "Підлітки VS Кібербулінг".
Чільне фото - фоторобота "Ти не сам" Дар'ї Селменської та Ксенії Васильченко, учениць Ужгородської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст.№ 6 ім. В. С. Гренджі-Донського.
15.01.2021